Часто коли йду по місту я дивлюся на людей, на молодих та старих, батьків і їх дітей, я бачу їхні лиця, емоції та поведінку і їхній погляд глибоко сірого відтінку. У всіх своє життя кожен іде до своєї цілі ці люди немовби різні та їх об’єднує наявність мрії. Хтось хочу грошей, любові, комусь достатньо синє море, та чи задумується хоч хтось із них що буде в кінці дороги. Ось іде один з таких, у нього гордії манери все його життя суцільні ділові папери, за ним жебрак, не з тих що гроші просить а з тих що без любові ніби буть щасливим просить. Третій йде усміхаючись не пильним оком скажеш щасливий, та хто знає що на цю усмішку у неї йдуть всі сили. Їм всім чогось не вистачає, хтось знає це а хтось не знає, є хтось хто завжди про неї дбає. Ця думка часто поруч пролітає, та люди думають брехня, це все брехня Його немає і якби хтось із них на хвильку зупинився, стишив серце, поглянув в небо тоді почув би тихий ніжний голос: «Моя дитина я поруч тебе!»
