Духовний ріст християнина

І. Визначення дитинства

Коли людина приймає Христа, вона стає новонародженою дитиною. Дуже багатьох речей потрібно вчитися: жити по слову, молитися, слухати голос Божий, служити дарами та ін. На все це потрібен час, зусилля і наполегливість. Від самої людини залежить, скільки часу потрібно, щоб вирости. Це може бути 1-2 роки, а може бути десятки років. Люди можуть бути духовними дітьми і через рік, і через 10 років. Ваш духовний вік визначає не час, скільки ви віруючий, а духовний ріст в Господі.
Але загалом, діти — це особливий народ. Діти — прощені, пізнали Небесного Отця. Дитячий духовний вік — це час першої любові.
Діти легко довіряють і досить наївні, мабуть в цьому їхня радість!

Духовный рост

— это собирательное понятие для многих истин Священного Писания, которые говорят о позитивных изменениях в жизни верующего. В этом разделе мы поговорим о так званом социальном росте, или возрастание в духовной семье. Вы сможете узнать, кто вы: духовный ребенок, юноша или духовный отец! Характеристики каждого периода роста. Что помогает верующему расти? и многие другие важные истины духовного роста.

Духовний (соціальний) ріст. Ваша нова сім’я. (Еф. 2:19-22)

Біблія говорить (І Ів 2:12-14), що є духовні діти, духовні юнаки, духовні батьки. Духовний рівень у різних християн різний: це видно з того, які в них цінностіяк вони живуть.

Определение неполноценности, причины возникновения чувства неполноценности, признаки наличия этого чувства и пути освобождения? — все это в нашей теме.
ВІДЧУТТЯ ВЛАСНОЇ НЕПОВНОЦІННОСТІ

Числа 13:33; Рим12:3; 1Кор15:10 Благодаттю Божою я є те, що є…

Вступ.

Три види самооцінки: «Вникай в себя и учение».

1. Занижена (комплекс неповноцінності, «Я є ніщо»)
2. Надзвичайно висока (гордість, людська високість, «Я є щось велике»)
3. Нормальна (скромна, у міру віри, як кожному Бог наділив). Рим 12:3

Віктор Єгоренков сказав: «Сегодня, — самоуважение, — является одной из больших проблем молодежи. Было замечено, что 80% молодежи настолько не довольны своей внешностью, что хотели бы ее изменить. Большинство из них живет с комплексом неполноценности, с чувством полной никчемности. Часто такая самооценка отталкивает их от участия в чем-то новом, потому — что они боятся показаться глупыми».

Виклад:
І. Найперше дамо визначення поняття неповноцінності.
Неповноцінність – це негативне відчуття, при якому особа свідомо чи підсвідомо вважає себе менше вартісною від інших, думаючи що немає таких позитивних якостей, як інші люди.
а) Приклад неповноцінності: Книга чисел 13:33 і далі «Ми були в наших очах як сарана…» З почуття неповноцінності народжується почуття самовідкинення. Признаємо себе не тільки менше вартісними, але й непридатними для важливих справ, чи стосунків.
б) приклади з життя: — заспівай пісню — «я не хочу» — що насправді звучить, я стидаюсь — хто буде молитися? — у відповідь тиша.
в) Це погане почуття. Воно паралізує потенціал людини. Занижена самооцінка вимагає від людини почувати себе: нелюбимим, нічого не стоячим. Це саме страшне і важке, що тільки може перенести людина у своєму житті. Бо фізичну біль можна легше перетерпіти і вилікувати, а душевну набагато складніше. Соломон каже: «… бо — як у душі своїй він обраховує, такий й є» Пр.23:7

ІІ. Причини, що сприяють виникненню почуття неповноцінності.
А. Відношення у дитячому віці:
Коли дитина ще маленька, вона сприймає як добре, так і погане, і тому варто бути дуже обережним. Бо дитина слухаючи, що про неї кажуть — сприймає це до себе. Вона починає думати так про себе саму, і росте з цим — це корінь, який зароджується з дитинства.
Ще, одне із самих великих джерел, це: друзі, однокласники…
Одного разу доктору Джеймсу Добсону, одна школярка розповіла, що у школі отримала листа: «Ужасной Жанет! Ты самая противная девчонка в мире! Я б хотела, чтобы ти умерла, но боюсь, это невозможно. Пожалуйста, сделай, что-нибудь, ты толстуха. Мы все тебя не навидим». Як після такого листа їй поводитись? Недивно, що вона замкнеться у собі.

Б. Відношення батьків:
Деякі батьки ввесь час незадоволенні, їм важко догодити. Через таке відношення батьків до дитини, у неї починає формуватися уява, що вона є невдахою, що в неї нічого не вийде. Дитина намагається догодити батькам, а їм не подобається, що робить їх дитина, весь час дратуються. І найсумніше, коли потім дитина виростає з цією уявою, з нею вона приходить до церкви. Тоді ці почуття неповноцінності перекладаються з батьків на Бога. Людина думає, що ніколи не зможе догодити Богові. Коли вона зробить помилку, то одразу ж чекає на покарання. Людина уявляє Бога таким, як її батьки.
Ростислав Шкіндер розповідав: «Одна дівчина зустрічалася з хлопцем, і він постійно її хвалив, робив компліменти перед друзями: «Ось яка ти в мене гарна і вродлива». Вона завжди злилася на нього за це. Потім і він почав злитися на неї за те, що вона не приймає його компліментів. Одного разу, коли вони були на одинці, дівчина сказала йому: «Я знаю, яка я. ти просто кажеш це перед друзями. Після цього вони вирішили піти до пресвітера. З Божою допомогою, пресвітер виявив проблему. З»ясувалося, що батько казав дочці в дитинстві: «невже на стеблині картоплі виросте апельсин. Невже стеблина від картоплі зможе нормально зробити що-небудь. В тебе нічого не вийде…»
Г. Макдаул сказав, що: «Коли б батьки відносилися до дитини з любовю, з мудрістю — у таких людей життя було б краще. Вони б сміливіше робили б якісь справи, було б більше друзів. Їм не потрібно було б боятися згадати, що там казали батьки про них, тому що вони ніколи не називали їх огидним словом. У них буде здорова думка про себе».
Є люди, котрим з дитинства одягнули різнокольорові окуляри і вони дивляться на себе через ці окуляри. В який колір їх пофарбували, таким кольором вона і дивиться на себе, та на те,що навколо неї. Такій людині зможе допомогти тільки Бог. Тільки Господь зможе зняти ці окуляри, цю пелену з очей, яку наділи в дитинстві їй батьки та друзі. «Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають, а вбогим звіщається Добра Новина»

В. Вплив сатани. Він як обмовляє нас іншим, так і нам же про нас самих. Він намагається принизити нас в наших очах, а коли це йому не вдається, то намагається вселити в нас гордість. Із однієї крайності в іншу.

Г. Порівняння себе з іншими людьми.
а. розуміємо, що бути «меншим” означає бути «гіршим”.
б. для того, щоб отримати схвалення від тих, що нас оточують.
в. бажання бути прийнятими і не відкиненими.

Факти проти порівнювання: Чотири незмінні речі :
1. Зовнішній вигляд ( високі, низькі, щупленькі та ін. Вплив прізвиська з дитинства)
Приклад – питання: Кому з вас не подобається ваш паспорт, вірніше ваша фотографія в ньому? Коли людина дивиться у свій паспорт, то вона вважає, що це сама жахливіша фотографія, яка може тільки бути. Більша частина людства не дуже бажають давати дивитися свій паспорт іншим людям. Цей світ вважає, що якщо ти вродливий, ти хороший, якщо ні, то ти мало чого вартий і очевидно у житті ти не будеш щасливим.
Вираз: «Ми формуємо уявлення про себе, основуючись на похвалі чи насмішкам інших людей. Ми оцінюємо себе по їх реакції на нашу зовнішність». Але насправді фізична привабливість не робить людину щасливою. Бо дуже багато вродливих жінок і чоловіків ходять сумні, самотні. Біблія говорить: «Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце.
Приклад: Конкурси краси — по них рівняються люди.
2. Природне обдарування, талант, здібність ( музика та ін.)
3. Твої батьки, національність (білий, смуглий)
4. Середовище, місце народження ( село, місто, культура)

Д. Ми хочемо досягти таких успіхів, як і хтось.
Порада: ніколи не вимірюйте свій успіх тим, що ви вже зробили, але тим, що ви могли б зробити.

1. Приклад: Пан одному рабу дав 5-10, другому 2-4, третьому 1-2. То чому ми вимагаємо однаковий підхід?
2. Особистий приклад: Василь Гуцало і я, мій дар не його дар!
3. Компенсація слабких сторін сильними. Непотрібно ні на яких справах будувати свою цінність. Один стане співаком, другий політиком, інший хакером. Із-за цих посад будуть говорити: «Ось я щось значу, в цьому моя цінність. Однак в той самий час, та слаба частина його, залишається болючою. І диявол завжди буде нагадувати йому ці слабкі сторони».

Е. Ми чекаємо схвалення від людей.
1. Люди часто є лицемірами
2. Люди можуть дати необ’єктивну оцінку
3. Від кого ти чекаєш схвалення? Від людей? Ів. 5:44 Чи від Бога? Ісаї 16:7

ІІІ. Ознаки, які вказують на почуття неповноцінності:
1. Важко любити інших Мтв. 19:19 (Люби ближнього, як самого себе)
2. Важко довіритися Богу взагалі, або в деяких областях життя.
— ви підсвідомо, будучи незадоволені із себе, з того як Бог вас створив – відкидаєте Творця і не хочете віддати себе Богові.
3. Почуття меншовартості спричинює надмірну сором’язливу поведінку. Воно також заважає людині жити повноцінним життям у групі ( страх, — а що подумають інші)
4. Жалість до себе: « ніхто мене не любить» — через помилкове розуміння , що люди думають про вас, так, як ви думаєте про себе.
— нарікання на себе приводить до почуття гіркоти, ненависть до себе, гнів на Бога.
5. Нарікання на те , що не може бути зміненим
6. Надмірна увага і бажання щось в собі перемінити одежею Мтв.6:27-28
(Хіба якщо ти журишся, даєш волю думкам — це щось змінить тебе)
7. Надзвичайне удосконалення ( нічого поганого старатися покращити щось у рамках можливості, але не за всяку ціну)
8. Поводяться з почуттям переваги над іншими. Спілкуються тільки з певною групою людей. Вживають високопарні слова. — чому?, намагаються понизити інших, щоб бути на рівні, бо почуваються (підсвідомо) неповноцінними.
— Зауважте, люди, які найбільше критикують інших — мають подібні проблеми в собі.
9. Спроба заховати свої недоліки, особливо те, що викликає збентеження.
10. Екстравагантність. (Луки 15:15)
— коли вживаємо гроші, щоб купити друзів
— купуємо надзвичайно дорогі речі, щоб здобути увагу і схвалення інших
— ідуть за компанією, щоб не показатися «білою вороною». Намагається показати себе «крутими», коли насправді, він не такий.
— своїми діями вони кажуть » прийміть мене! Я хочу бути з вами! Я заплачу будь-яку ціну”.
11. Неправильний пріоритет. Ми живемо для себе, а не для Бога; для людей, а не для Бога.
— намагаємося робити те, що добре в людських очах, але не Божих.
— «а що скажуть люди?” Але не думають, що скаже Бог.
12. Якщо у котроїсь людини виходить краще ніж у нього, він починає заздрити. Такі люди бажають, щоб тільки в них було найкраще з усіх, вражаючи що їх похвалять. Цим самим набивають собі ціну.
13. Деякі впадають в гумор, сміються з інших людей. Коли вони в компанії, то намагаються жартами завоювати повагу своїх товаришів, вважаючи що саме цим вони її завоюють. І коли їм вдається розвеселити, тоді, вони вважають, що вони потрібні там. Коли людина поводиться так, то одразу можна виявити, що в нього внутрішня проблема, які він намагається сховати під цими жартами.

ІV. Як перебороти неповноцінність?
1. Знайдіть в собі те, що ви відкидаєте (надмірна вага, вугри, зовнішній вигляд). Признання своєї проблеми це перший крок до зміни своєї самооцінки.
2. Якщо можете — змініть ці речі: (постав за мету на наступну зустріч «дня народження» бути кращим, поправте зуби та ін.)
3. Дякуйте Богові за те, ким ви є і за речі, які не можете змінити.
— Не космічні кораблі, ні самий сучасний комп’ютер — це не сама чудова річ на світі» Давид каже: «прославлю Тебе, що я дивно утворений» (Псл. 139:14) Те, що ти у Бога індивідуальність — це правда, тому, що у Бога навіть схожої сніжинки немає.
— Бог має друга, подругу, яка полюбить саме тебе.
4. Виробляй якості внутрішнього чоловіка, а не зовнішнього.
— Більше дбай про благочестя, аніж про тілесні вправи.
5. Не порівнюйте себе з іншими:
— Бог з наміром створив нас іншими
— Бог обдарував нас різними дарами й спроможностями
6. Починайте радіти в своїх немочах (радійте в Господі, нехай всі оточуючі, диявол, побачать, що ви не залежні від світського погляду на речі. Ти дивишся на себе так, як дивиться на тебе Бог: Бог дивиться і каже: — «Дуже добре».
7. Розпочніть особисті стосунки із Своїм Творцем.
— Ісус хоче мати з кожною людиною особисті стосунки. Без Нього ти не зможеш вилікуватись від цієї душевної хвороби. Він є лікар душі. Одного разу, коли я молився, Бог показав мені, що є мільярди людей на світі, а Він приділяє особисту увагу мені. Чи не чудовий Наш Бог!

Висновок: Бог перетворює людину з «ніщо” в того, хто може змінити світ!!!
Автор:  Олександр Трофімчук

Говорить о таком явлении, как зависть, значит, вторгаться в область религии и морали. Тем не менее — это то, что переживает любой человек и практически каждый день, сравнивая себя с другими, более успешными людьми, (ведь не завидует же человек несчастному). Стало быть — это явление не только нравственного характера, но и социальное.Говорить о таком явлении, как зависть, значит, вторгаться в область религии и морали. Тем не менее — это то, что переживает любой человек и практически каждый день, сравнивая себя с другими, более успешными людьми, (ведь не завидует же человек несчастному). Стало быть — это явление не только нравственного характера, но и социальное.

Если быть честным с самим собой, то следует признать, что чувство зависти очень часто возникает в нашей душе. Каждый раз, когда у нас проявляется неспособность радоваться успеху другого человека, мы переживаем зависть. Это чувство можно так и определить — неспособность человека радоваться успеху ближнего.

«Да что там у него, подумаешь, я тоже так смог бы или ещё лучше». «Почему всегда всё ему, а мне, когда мне повезёт?» Вот такого рода мысли и есть зависть. Корни этого, разъедающего душу чувства, находятся в низкой самооценке и в неуверенности. Человек с таким психологическим настроем склонен рассматривать всех и вся, как соперников и именно поэтому, не может порадоваться успеху ближнего своего.

Классический пример — библейский, когда Всевышний принял дар Авеля, а на дар Каина не призрел. Каину порадоваться бы за брата, что тот угодил Богу, и имел бы участие в его признании, но сработала зависть, а в конечном итоге — ненависть. Зависть — разрушает человека. Это неконструктивное чувство, оно может придать силы, но только для самоутверждения за счёт унижения или уничтожения другого.

Зависть не даст сотрудникам быть одной командой, друзьям — быть искренними до конца, в семье же она создаст проблемы. Можно делать вид, что её нет, стараться не замечать, но от этого отношения не станут более глубокими, а радость — общей.

Как же быть? Ведь если мы живём с этим чувством, по правде сказать, мы не можем быть счастливыми. Нам будет казаться в какой-то момент, что, завидуя, мы обретаем опору, восстанавливаем справедливость, но радости и мира в нашей душе — не будет, а значит и счастья.

Всё было бы весьма печально, если бы на этом наши рассуждения и заканчивались. Если бы мы пришли к осознанию вот такой реальности наших переживаний и на этом остановились бы. Если бы так было, мы были бы честными, но несчастными людьми.

На самом деле, любой человек, может обрести свободу от этого чувства или привычки.
Достаточно признать:

— что зависть — это то, что возникает в моей душе,
— что она деструктивна по своей сути,
— что я не обязан жить эти чувством, и
— что у меня есть альтернатива.

Как только вы это сделаете, вы сразу становитесь на совершенно иной путь в своем разуме.

Вот он, переломный момент, ваш поворот от тьмы к свету. А следующий шаг — вам нужно признать, что успех в жизни друга или соседа имеет место. Что это факт, это реальность, если скажем, Петр Иванович или Василий Васильевич сделали что-то выдающееся, достигли чего-то необыкновенного. Давайте, признаем это — и мы, из недовольных жизнью людей, превратимся в доброжелателей, из критиканов — в людей, способных на похвалу. Мы будем радоваться вместе с ними. Пусть чуть-чуть, ещё неумело, но это уже победа. И вы увидите, что цепкая хватка зависти, которая держала вас своими руками, ослабела, вам уже легче дышать, вам уже легче говорить, вам хочется радоваться жизни и восторгаться любым успехом ближнего своего. И вас от этого меньше не стало, наоборот, принимая успех другого, вы непроизвольно программируете и себя на это. Вы учитесь принимать в свою жизнь благословения…

Автор: Игорь Козлов.