Михайло Паночко — Серце батька

¹⁴ А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати.
¹⁵ І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней.
¹⁶ І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.
¹⁷ Тоді він спам’ятався й сказав: Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
¹⁸ Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе…
¹⁹ Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…
²⁰ І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
²¹ І озвався до нього той син: Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм…
²² А батько рабам своїм каже: Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги.
²³ Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти,
²⁴ бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся! І почали веселитись вони.

Євангеліє від Луки 15:14-24.